riweth
Это - не шило. Это внутренний стержень.
Що не рік – то невдалий, а що не доба – лиха.
В понеділок дощі повертаються в місто Ха,
З понеділка проїзд дорожчає і проліт…
Ти не думай, що це печаль – це така пиха,
Що життя не прожив, а пробився і проштовхав,
Вторгував за лід,
За сушений глід,
У небес, землі,
У тіней, і примар, і у духів сусідніх хат.
Торгував, воював і не байдикував ні дня.
У полях за рікою орду сам-один спиняв.
Бо не вміє ніхто як слід зупинить орди.
Сам собі порятунок, ворог і світлий князь.
В капшуці на руці монети тобі дзвенять.
І чекай біди,
Бо завжди один,
А всі інші – дим,
А можливо і дим – легенда та маячня.
І з тобою в диму і мареві так ідуть
Ті, хто теж за рікою один зупиняв орду.
Ти їх, кожного, як у дзеркалі, впізнаєш.
Хоч отой худорлявий красень, а цей – гладун,
А отой – висихає майже від снів і дум,
Чи малює треш,
Чи рахує кеш,
Та самотній – теж.
Тільки правда, і все, і ніякого закиду.

І куди б ти собі не біг, і куди б не йшов,
Ти завжди назавжди повертаєшся в місто Шо.
Бо на сердці вина, і сум, і рівненький шов.
І нема для них ради в жодному із світів.
Ти не думай, що це пиха – це така печаль.
Бо загиблі приходять, дивляться, і мовчать,
Сподіватись не звикли, вірити – поготів.

@темы: стихи