riweth
Это - не шило. Это внутренний стержень.

До вашої уваги – ще одне цікаве плетиво, написане в співавторстві з Юрою Сидоряком, поетом і майстром ножа в будь-якому сенсі, який ви тільки можете уявити.


Юлія Баткіліна:

Під кригою сліди колишніх вогнищ,

Сліди племен, що згадки не лишили.


Під снігом місто. І кому подзвониш

У двері чи у душу – нефальшиво…

Іди один, не стукай до сусідів.

Нехай іще посплять, не їхня черга.

Усі, із ким до ранку пересидів,

Лишаються забуті і вичерпні.

Так стане. Відблиск давньго вогню

Уже від вітру не обороню…


Юра Сидоряк:

Іди один. Роз’ятрена безодня

Від погляду твого відводить очі;

Хай сутінки, алертні і голодні,

Зсивілі щоки холодом лоскочуть.

Хай ті, що залишились, – відпочинуть,

Наснять собі прості важливі речі.

Цей ритм буття – прощань твоїх лічильник,

Тому тобі не личить бути гречним.

Так є – і це усе, що в тебе є.

Бо інше апріорі нічиє.


Юлія Баткіліна:

А це завжди лишається з тобою,

Ніщо і всесвіт, оберіг і згуба.

Тонка межа між спокоєм і болем,

Питання, що завжди стояло руба.

Чи ти – це ти, а чи стара монета,

Розмінна і розтерта між каміння.

Усе забувши, це згадай одне ти.

На кризі тане крапелька кармінна.

Життя і смерть беруться за мечі.

Це теж незмінно. Споконвічний чин.


Юра Сидоряк:

Чи ти. Чи може інший відповість

На всі питання що тобі печуть.

Нам небеса не відкривають віз

І кров небес стікає по мечу.

Такі прості засади у зими –

Візьми своє, чужого не займай:

Це світло, що розвіється за мить,

Цей шлях, що твої ноги обійма.

І на своїй, на нічиїй землі

Залиш сліди, нехай вкриває лід.


Юлія Баткіліна:

Кристалізує плутані слова,

Кристалізує воду і вино.

Зимова крига вступить у права

І стане все одно, усе одно…

Але за снігом крадеться весна

Навшпиньки, мов розхристане дівча,

Щоб знову називати імена,

Щоб світ ізнову пісню розпочав.

Двобій між небом сонця і пітьми –

І кров небес, і краплі крові – ми…


Фото Наді Каламеєць.