У ніч скарбів, коли земля і небо
Відкриті, наче скриня прабабусі,
я чую тихі співи, і боюся,
що їм щось треба, щось від мене треба.
Тече вода в гіркі свої осоти,
Несе вінки, несе чужі надії.
І шкода, що я бачити умію,
Хоча дивлюсь на воду тільки потай.
Якби ви знали, теплі й безпечальні,
Розпалені багаттями і млостю,
Яка на всіх уже чекає гостя,
Ночами, та і навіть – не ночами.
І солодко, і страшно в край крила
Вона мене на мить оповила.