До вашої уваги – ще одне цікаве плетиво, написане в співавторстві з Юрою Сидоряком, поетом і майстром ножа в будь-якому сенсі, який ви тільки можете уявити.
Юлія Баткіліна:
Під кригою сліди колишніх вогнищ,
Сліди племен, що згадки не лишили.
Під снігом місто. І кому подзвониш
У двері чи у душу – нефальшиво…
Іди один, не стукай до сусідів.
Нехай іще посплять, не їхня черга.
Усі, із ким до ранку пересидів,
Лишаються забуті і вичерпні.
Так стане. Відблиск давньго вогню
Уже від вітру не обороню…
Юра Сидоряк:
Іди один. Роз’ятрена безодня
Від погляду твого відводить очі;
Хай сутінки, алертні і голодні,
Зсивілі щоки холодом лоскочуть.
Хай ті, що залишились, – відпочинуть,
Наснять собі прості важливі речі.
Цей ритм буття – прощань твоїх лічильник,
Тому тобі не личить бути гречним.
Так є – і це усе, що в тебе є.
Бо інше апріорі нічиє.
Юлія Баткіліна:
А це завжди лишається з тобою,
Ніщо і всесвіт, оберіг і згуба.
Тонка межа між спокоєм і болем,
Питання, що завжди стояло руба.
Чи ти – це ти, а чи стара монета,
Розмінна і розтерта між каміння.
Усе забувши, це згадай одне ти.
На кризі тане крапелька кармінна.
Життя і смерть беруться за мечі.
Це теж незмінно. Споконвічний чин.
Юра Сидоряк:
Чи ти. Чи може інший відповість
На всі питання що тобі печуть.
Нам небеса не відкривають віз
І кров небес стікає по мечу.
Такі прості засади у зими –
Візьми своє, чужого не займай:
Це світло, що розвіється за мить,
Цей шлях, що твої ноги обійма.
І на своїй, на нічиїй землі
Залиш сліди, нехай вкриває лід.
Юлія Баткіліна:
Кристалізує плутані слова,
Кристалізує воду і вино.
Зимова крига вступить у права
І стане все одно, усе одно…
Але за снігом крадеться весна
Навшпиньки, мов розхристане дівча,
Щоб знову називати імена,
Щоб світ ізнову пісню розпочав.
Двобій між небом сонця і пітьми –
І кров небес, і краплі крові – ми…
Фото Наді Каламеєць.