Вона відчиняє двері, бо вже пора.
У темряві стіл, і на ньому – дванадцять страв,
І в дім її вітер входить, неначе гість,
Несе свої співи, звістки, дороги, злість.
Він перший у неї, він серце у неї вкрав.
А другий її – туман у сирім яру,
І пальці холодні за лікоть її беруть.
«Сідай, наречена мила, готуй чарки».
Міцні його руки, погляд його важкий,
І сокіл примарний з ним, і в затоці – струг.
А третій на цю вечерю уже не встиг.
З якихось причин поважних, але простих.
Морочив туман, а вітер його штовхав.
Не встигне сьогодні випити з келиха,
Вже інший би зовсім здався, та він – не з тих.
Співає вона, ворожить вона, пряде,
І сонце смішне народжується, руде…
Фото Надія Каламєєць