Это - не шило. Это внутренний стержень.
Йшла непевно, тремтіла, мов ранок,
Хворий підліток, пташка-підранок…
Увійшов він за нею – такою –
Із вітальні до передпокою.
Виклав пляшку і витягнув корок
І дивився на неї, як ворог,
На подушку диванну строкату
І як тіні затоплюють хату.
Люди йшли під балконом, і кожний
Був утомлений, злий і тривожний.
«З тим флейтистом лишили ми Гаммельн –
І зустрілися знов – ворогами.
Мій коханий, лихий, осоружний,
Мій заклятий і проклятий друже».
І пили, і лишались тверезі.
Під балконом тремтіли берези.
А весна забарилась на сході,
А чужі піднімались по сходах.
Вічні діти померлого краю,
Що вас вічно зсередини крає?
Ви лишаєте дім, наче табір,
Тільки дим до небес відлітає.