Это - не шило. Это внутренний стержень.
Він живе собі як усі, тривожиться не про те.
А потім стається війна, кордон, Іловайський котел,
А потім час кінчається – хвилини спливуть до дна.
І він з цим живе, хоч це не його вина.
І він з цим живе – із лісом холодних стел.
Ні, спогади з часом бліднуть, адреси і голоси.
У нього є що любити, у нього, наприклад, син,
І хтось не заходить більше, і хтось не пише листів,
та він не лишиться насправді на самоті.
Є в людини справи і люди, і більшого не проси.
Тільки, як би воно і де б воно не було,
в нього є для мовчання в році ОТЕ число.
Не треба його жаліти.
Не треба чіпати рук.
У нього є все потрібне – у нього, наприклад, друг,
він, може, собі малює, а може – любить кіно,
може, завів собаку, може, чудних птахів,
може, любить світанок над морем міських дахів.
Залиш йому ТЕ число, він повернеться знов.

@темы: стихи