Это - не шило. Это внутренний стержень.
Щостоліття їх світ розлітався шматками скла.
Хоч спочатку блискучі скалки здавались бризками.
Ті, що хотіли бути поетесами чи танцюристками,
Мовчки ставали до сірих досвітніх лав.
Всі їх лав-сторі, усі їх гіркі освідчення,
Усі їхні сукні білі, пахкі, мереживні,
Всі їх листи, не отримані й не збережені,
Все їх вело до ув’язнення і увічнення.
Що їм із того безсмертя, мій любий боже?
Що їм із тих присвят, нагород і почестей,
Якщо їх забрали дочасно війна і пошесті,
А їхні слова рознесені перехожими?
Не покаране зло затиха до нового вибрику.
Щостоліття сліди війни розмиває зливами.
Онучкам лишається бути впертими і сміливими
І старовинні фото – в кращому випадку.
Фото Catkin